Перейти на нову версiю сайту

Ви знаходитися на архівному сайті Медіакорпорації "Є"

Тут зібрані матеріали з газет корпорації з грудня 2008 року по травень 2010.
Після 30 травня 2010 року сайт змінив дизайн і "переїхав" на домен ye.ua, а даний ресурс перестав оновлюватися.


Оскільки, оновлення сайту не відбувається, - пропонуємо відвідати сайт новин у Хмельницькому ye.ua
На новій версії сайту Медіакорпорації "Є" предствлені наступні розділи:
- Новини Хмельницького та Хмельницької області - найсвіжіша та найбільш актуальна інформація про події Хмельниччини
- Оголошення - об'яви хмельничан про нерухомість, роботу, авто-мото, бізнес, побут
- Блоги - блоги користувачів сайту та його журналістів
- SMS - цікаві події, скарги, зауваження хмельничан та жителів Хмельницької області

№3(1374) | 21 січня 2010 р.

У дзеркалі

Останній вибір

Невеличке село Михайлівка на ізяславщині, можливо, востаннє обирало Президента. До наступних виборів воно може просто не дожити


Через поважний вік і слабке здоров’я бюлетені декотрим мешканцям Михайлівки принесли додому.
Автобус. Траса. Село за спиною шепоче: „Воно вже тут”. Темний ліс. Мереживо польових доріг. „Вісім кілометрів прямо” – так казав той дід? – І чого так на мене дивитися? Ще й два рази перепитав, чи точно мені туди треба...”  Слід „поштового” трактора – як нитка Аріадни. За годину, у хащах, куди тебе заведе дорога, весь у проржавілих, наче прострілених, дірках дороговказ – „Михайлівка”. Покинуті, порослі чагарником хати одна за одною. Знову хата. Світло у вікні – аномалія.
Дістатися у Михайлівку, що в Ізяславському районі, не легше, ніж пробитися у Зону фантастів Стругацьких. Загублене у лісах село – зразок останньої межі зубожіння, за яким лише повне вимирання. Сусідня Новосілка уже „представилася”, одна жила хата це вже навіть не агонія.
Простіше сказати, що у Михайлівці є – ніж перерахувати, чого немає. Є трохи людей, фельдшерсько-акушерський пункт і .... все. Раз на п’ять років сюди „добираються” і вибори.

Жили-були...
Галина та Людвиг Штенські – звичайні сільські дідусь і бабуся, чия турбота та тепло, після того, як підросли діти та внуки, дісталася коту Барсику. Кіт товстий і лискучий.
З вікна стареньких видно кістяк ферми, де бабуся Галя пропрацювала майже все своє життя. Дід Людвиг – останній німець на селі. Михайлівка – стара німецька колонія. Пращури діда Людвига були в числі перших безземельних переселенців, котрих у
XIХ столітті запросили сюди викорчовувати ліс і здобути собі землю для житла і господарства. Сьогодні далекий нащадок тих довгобородих іноземців спостерігає останні часи колись славного села.

Між бабусею Галею та дідусем Людвігом у всьому любов та злагода... окрім політики. Про свої політичні погляди Людвиг Арнольдович говорить просто: „Я комуніст. Був.” Цьогорічні вибори дідусь вважає складними – тяжко вибрати. До останнього вагався між Тимошенко та Януковичем. Та Юля все ж сильно допекла йому „надмірною турботою про свій апарат”. Галина Броніславівна Януковича недолюблює і, швидше за все, віддала б голос за „того мордатого, що був міністром оборони” та, от біда, приписана на квартирі дочки в Острозі, і голосувати у селі не може.   
Дивлячись на ту чи іншу хату, інколи важко зрозуміти – живе у ній хтось чи ні. Та сніг точно вказує, де гостями за всю зиму були лише собаки. Ось посеред вулиці розвернувся „поштовий” трактор. Слід від протектора, наче кордон – далі життя немає.

Голосую за коня...
На самому краю села мешкає унікальна, за тутешніми мірками, сім’я Гордієнок. У невеличкій збудованій ще німцями дерев’яній хаті мешкають: пенсіонер Іван Гордієнок, його дружина Леніна, найстаріша мешканка села мати Івана, Олена Францівна (92 роки), їхня донька Надійка із чоловіком Сашком та двійко їх малолітніх діток – трирічна Алінка та одинадцятимісячний Вадик. Найбільша проблема цієї великої родини – подальше майбутнє її молодої частини, адже Алінці за три роки йти до школи...
В цій хаті байдужі до політики хіба що зять Сашко та малеча. 
Леніна Пилипівна на виборах виконує обов’язки голови виборчої комісії, Надійка у свої 19 років зі всіх сил сперечається з батьком про кандидатів, особливо їй не до вподоби ті, хто виступає за дві державні мови.
Іван Іванович – постать грізна, люто ненавидить всіх політиків за те, що ніхто з них йому нічого не дав, та не перестає твердити, що в часи так званого брежнівського застою дорога в селі була прогорнена завжди. Йому імпонує Янукович, бо „гарний дядько”. „То ви за Януковича голосуватимете?” – питаю. „Я такого не казав! – мружиться чоловік, – голосуватиму за свого коня – щоб не здох!” Перше в списку, що б хотів отримати Іван Гордієнок від нового Президента – хоч невеличку, але доплату до пенсії за те, що він ось уже стільки років доглядає матір – довгожительку. 
Цвинтар – єдине місце у Михайлівці, де видно хоч якийсь «прогрес». Та криза дістала і цвинтар. Ховають тут з року в рік все менше, хоч проблем із покійниками немає: діти не хочуть ховати батьків там, куди не будуть вертатися.

Зустріти старість тут не хочу…
В очах Софії Медлярської, милої та приємної жінки завжди дещиця смутку.
Зранку і ввечері пішки вона долає оті вісім кілометрів між Михайлівкою і Дерткою, від дому, де мешкає разом з мамою, до сільської ради, де ось уже шостий рік працює сільським головою. „Втомилася, – каже вона про результат своєї роботи за ці роки. – Робота важка й невдячна”. Із п’яти сіл, які належать до її сільської ради, всі, як один, депресивні, три на межі повного вимирання.   
На третій термін Софія Францівна балотуватися не планує. Зате планує, як тільки завершить будинок у Острозі, – відразу покине село. „Залишитися самій у Михайлівці, коли прийде старість, не хочу”, – каже жінка.
В 2004 році Софія Медлярська була в числі тих голів сільських рад, які отримали „по шиї” за те, що не виконали план з кількості голосів за одного з кандидатів. На цьогорічних виборах пані Софія – рядовий виборець, головам сільських рад заборонили брати участь у роботі виборчих дільниць. Та прогноз голови такий – гору у Михайлівці візьмуть колишні помаранчеві – Януковича тут не дуже шанують.
Поминки – єдине, що може зібрати тутешніх людей разом. Ходити в гості до сусідів тут не заведено і навіть великі свята кожен святкує вдома, хай навіть у повній самотності. У кожній хаті ікони, та назвати релігійними жителів Михайлівки важко. Їздив було у село ксьондз із Острога, правив просто по хатах, та коли двічі поспіль на службу ніхто не прийшов – припинив. З того часу лише покійників приїздить ховати.

Вибір
Тісна кімнатка Михайлівського ФАПу – єдиний куток у величезному тілі колишнього сільського клубу, де ще жевріє життя, а заодно і єдине приміщення на селі, де можна організувати виборчу дільницю.
На дільниці немає де голці впасти, в двох тісних кімнатках ФАПу водночас розмістилися аж двадцять один член комісії. Розмови про політику і вибори між нудьгуючими людьми закінчуються одним – хто б не переміг, нічого не зміниться, як вмирала Михайлівка, так і буде вмирати. На перших виборах Президента України на дільниці в Михайлівці було сто сімдесят вісім виборців, у 2004 році їх кількість впала до сімдесяти трьох, і от тепер у списку виборців значиться сорок один чоловік... Це буде дивом, якщо в 2015 році тут буде кому голосувати.         
День на виборчій дільниці номер 191 видався довгим, дванадцять годин на сорок одного виборця – це дуже багато. Єдиний порятунок від нудьги – карти та столик із нехитрими харчами. Під кінець дня стійкий запах вишняку розповзається із комірки по всій дільниці.   
Нарешті така довгоочікувана двадцята година. Розв’язка була стрімкою. Тридцять шість бюлетенів було опрацьовано за кілька хвилин. Результат: Юлія Тимошенко – сімнадцять голосів, Віктор Янукович – дванадцять, Яценюк – три, Ющенко – два, Литвин із Костенком – по одному. Спостерігачі від Яценюка строчать смс. Відсилаючи дані у штаби, за інструкцією вони мають вказати цифри всього по чотирьох кандидатах: Януковичу, Тимошенко, Тігіпку і Яценюку. У секретаря комісії список ще коротший: „Дванадцять і сімнадцять” – лише кидає вона у трубку відремонтованого до виборів телефону. Поруч хтось шепоче: „Всі, хто гроші взяв, всі за Януковича проголосували...” 
Напруга спала, і біля грубки зав’язалася гостра політична дискусія. Основний лейтмотив – „Вибрали? От тепер будете мати!” 


Спати. Завтра потрібно вийти із Зони. Мертві хати одна за одною, вогні у вікнах – привиди. Розстріляний вказівник. Чорний ліс. Дертка. Зачинена „бездітна” школа. Воно вже тут.


Більше фото у Галереї




Сергій ПРИЩЕПА.

Фото автора.