Перейти на нову версiю сайту

Ви знаходитися на архівному сайті Медіакорпорації "Є"

Тут зібрані матеріали з газет корпорації з грудня 2008 року по травень 2010.
Після 30 травня 2010 року сайт змінив дизайн і "переїхав" на домен ye.ua, а даний ресурс перестав оновлюватися.


Оскільки, оновлення сайту не відбувається, - пропонуємо відвідати сайт новин у Хмельницькому ye.ua
На новій версії сайту Медіакорпорації "Є" предствлені наступні розділи:
- Новини Хмельницького та Хмельницької області - найсвіжіша та найбільш актуальна інформація про події Хмельниччини
- Оголошення - об'яви хмельничан про нерухомість, роботу, авто-мото, бізнес, побут
- Блоги - блоги користувачів сайту та його журналістів
- SMS - цікаві події, скарги, зауваження хмельничан та жителів Хмельницької області

№8(1379) | 25 лютого 2010 р.

Вернісажі

Георгій Якутович – нерозгадані секрети генія графіки

Відвідавши виставку геніального майстра в обласному художньому музеї, його син - киянин Сергій Якутович - відкрив для себе «нову республіку – Хмельниччину»


Навіть не підозрював відомий художник, що першу виставку його батька – визнаного світом графіка Георгія Якутовича, присвячену вісімдесятиріччю від дня народження, відкриють не в Києві, не у Москві чи Нью-Йорку, а в невеличкому подільському місті.

Новатор образів народної єдності
Георгія Якутовича немає вже десять років, однак і досі ми захоплюємося його ілюстраціями до шедеврів Коцюбинського і Гоголя, Франка та Стефаника, розуміючи, що це – більше, ніж ілюстрації: у них пристрасть, філософія, сприйняття минулого, сьогодення, навіть – бачення майбутнього. Ми не перестаємо розгадувати секрет його «Аркана» – гравюри, створеної сорок років тому, на якій зображено гуцульський танок, але енергетика та сила емоційного впливу виходить далеко за межі простого танка й набуває символічного змісту, перетворюючись на потужний образ народної єдності. Ми, нарешті, знову і знову продовжуємо відкривати для себе «Тіні забутих предків» – цей фільм-шедевр Сергія Параджанова, який просто немислимий без художника Георгія Якутовича...
Найбільшу популярність Георгій Якутович отримав як майстер станкової графіки, ілюстратор дитячих книг і художник кіно. Спираючись на досвід художників минулого, він зумів відшукати в цьому напрямку створення графіки власний шлях.
У Хмельницькому художньому музеї зберігається 57 графічних аркушів Георгія Якутовича. Половину з них нині прикрашають виставковий зал музею. На відкриття виставки завітав й син Георгія В’ячеславовича – Сергій Якутович, відомий художник, продовжувач батьківської справи. Він зізнався, що в Хмельницькому вперше: «Я відкрив для себе нову республіку – Хмельниччину, бо щиро здивований, що в невеличкому подільському містечку є стільки поціновувачів справжнього мистецтва. Я навіть не очікував, що в провінційному музеї може зберігатися така багата спадщина графічних творів мого батька». Сергій Якутович передав музею ще два малюнки великого майстра, виконані в техніці станкових аркушів.

Гідний свого батька
Взагалі, мистецький бомонд Хмельницького вважає, що Сергій Якутович – гідний син свого батька, бо він із тих, хто визначає совість нації. Його прабабця була особистим секретарем Грушевського, а дід по маминій лінії навчався в одному класі з Булгаковим. Сергій Якутович - автор сотень унікальних живописних творів, його виставки проходили в Америці, Франції. Останнім часом художник працював над одним із найбільш очікуваних кіноблокбастерів 2009-го – «Тарас Бульба» (режисер Володимир Бортко). А на зламі ХХ—XXI століть Якутович візуалізував образний світ картини Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» – фільму з важкою і скандальною долею.
«А чи пам’ятаєте ви час, коли батько працював над створенням «Тінів забутих предків»? – цікавимося. «Звісно, – пригадує Сергій Якутович. – Пам’ятаю, що вони всі – Параджанов, Іллєнко й мій батько сиділи за столом і пили вино. Але ні Іллєнко, ні Параджанов раніше не були в Карпатах. Батько всю ніч їм розповідав про ті місця. Мені було десять років, я сидів із ними, а потім заснув. А вони всю ніч стукали по столу. Я прожив «Тіні...», тому що батько брав мене з собою в Карпати на зйомки... Взагалі, наявність геніальних людей уже в моєму дитинстві «обтяжує» і до чогось зобов’язує. В нас удома на Андріївському узвозі бували найкращі українські художники й письменники
50-60-х років. Я слухав їхні суперечки, сварки, розмірковування, зовсім не призначені для дитячих вух. До мене всі ставилися як до дорослого. І я вдячний їм за це, бо інакше хтозна ким би я виріс…».






Ірина ОЛІЙНИК.

Фото автора.