№14(512) | 8 квітня 2010 р.

Невигадані історії

Квіти для мами

Після напруженого робочого дня Наталя повільно йшла вулицею міста. Пухнасті сніжинки, весело танцюючи в повітрі, плавно сідали на її довгі вії, танули, зволожуючи очі. Додому йти не хотілося. Хто її там чекає?
В пам’яті зринули події юних літ.
Успішно навчаючись у школі, мріяла в майбутньому здобути професію юриста. А ще – про єдиного, неповторного принца, створити міцну сім’ю, народити дітей. І справді, щире своє кохання зустріла на одному зі студентських вечорів. Ніжні взаємні почуття міцнішали щодня: закохані були впевнені, що створені одне для одного. На другому курсі вирішили одружитися. Батьки не дуже схвалювали такий ранній шлюб, але закохані не хотіли чекати. Згодом відгуляли весілля, в гуртожитку молодятам виділили окрему кімнату. Здавалося, що їхньому щастю немає меж…
Від лікаря Наталя вийшла радісна, уявляла, як повідомить чоловікові про те, що чекає дитину, як він зрадіє, міцно її обійме, ніжно поцілує. Але Максим, спокійно вислухавши новину, холодно промовив:
– Мені здається, що нам ще зарано мати справу з пелюшками і сосками.
 Впіймавши здивований погляд дружини, продовжив:
– Ми ще молоді, у нас усе попереду, треба з дітьми трохи зачекати.
Кілька днів Наталя не могла спати, їсти, все сподівалася, що коханий підтримає її, змінить своє рішення. Але він наполіг на тому, щоб дружина, все-таки, перервала вагітність. Навіщо вона тоді його послухала? Напевно, молода була, наївна, не знала, які можуть бути наслідки…
Відтоді минуло 13 років. Зараз у неї є окрема затишна квартира, престижна робота адвоката в солідній установі та велика зарплата. Але радості материнства так і не зазнала – доля жорстоко покарала її.
Наталя довго лікувалася, терпляче зносила болючі процедури в надії народити дитину. Але все було марно. Максим клявся у вічному коханні, запевняв, що їм і вдвох добре, що він все одно її любитиме, як колись. Але запалу в цих клятвах йому вистачило ненадовго. Він покинув її через півроку після того, як лікарі поставили остаточний діагноз: безпліддя. Одного разу, зібравши речі, він тихо пішов. Навіть «вибач» не сказав. Наталя не очікувала такої підлої зради від людини, яку вона так палко кохала, довго не могла прийти до тями. А з іншого боку, не засуджувала: адже кожен  хоче продовження свого роду.
Життя, здавалося, втратило свій сенс. Ось уже три роки, як живе сама. Подруги і знайомі намагалися познайомити з кимось, але Наталя байдуже ставилася до осіб протилежної статі. Аналізуючи прожиті роки, жінка незчулася, як опинилася в улюбленому кафе. Сюди часто заходила випити чашечку кави чи коктейль. Її увагу привернула кучерява дівчинка років п’яти за сусіднім столиком.  Дівчинка з апетитом їла тістечко з кремом, розмащуючи білу масу по миловидному личку. Її батько, симпатичний брюнет, спокійно щось пояснював, витираючи крем з обличчя.
– Тату, не три так! А то на щічках дірка буде! Ти мені їсти заважаєш!
«А янголятко з характером», – мимоволі подумала Наталя. Відвідувачів було мало, і дівча з цікавістю почало її розглядати. Раптом голосно запитало:
– Ти справді така червона, чи волосся пофарбоване?
Жінка розсміялася. Батько, ніяково усміхаючись, намагався зупинити доньку:
– Катрусю, згадай, будь ласка, що ти вихована дівчинка.
– Ні, я насправді не червона. Цей колір називається «Махаон». Він зараз модний.
– Прикольно. Коли виросту, мені татко теж дозволить пофарбуватися в цей… макарон. Якщо хочеш, покажу свої малюнки. Вихователька в садочку каже, що я гарно малюю, – щебетала Катя.
– А ти знаєш, що моя мама живе на небі з янголами? – запитала несподівано. – Тепер ми з татком шукаємо мені іншу маму. Якщо ти будеш доброю, можливо, він тебе полюбить і одружиться з тобою. – Дитина так спокійно і розсудливо розмірковувала про свою трагедію, що на очі Наталі навернулися сльози.
Вона глянула на розгубленого чоловіка. Він тихо із сумом пояснив:
– Катруся її не пам’ятає. Ніні лікарі не дозволяли народжувати через важку хворобу нирок. Але вона сподівалася на диво, бо дуже хотіла донечку.
– Неправда, я пам’ятаю матусю, – перебила Катя, – вона була гарна і в білій сукні, а ще гарні пісні співала.
Батько ніжно погладив її біляві кучерики.
– Це бабуся їй розповідала. Ми жили втрьох: моя мама, Катя і я, а тепер залишилися удвох…
– Давайте будемо всі дружити, – весело заплескала в долоні дівчинка.
Наталя якоїсь миті зрозуміла, що Ігор і його донька їй подобаються.
З того дня вони часто зустрічалися: каталися на лижах, разом ходили в кіно. Ігор все більше подобався Наталі, та й вона помічала, що небайдужа йому. Але справжнім другом для молодої жінки стала маленька Катруся – життєрадісна, допитлива, дотепна.
Настала весна. Діти в дитячому садочку для своїх мам до свята 8 Березня готували пісеньки, сувеніри.
– Тьотю Наталю, прийдеш до мене на святковий ранок? – запитала дівчинка під час чергової прогулянки. – Я маю для тебе подарунок: намалювала картину з гарними квітами. Всі дітки робили для мам, а в мене ж немає. Але ти вийдеш заміж за мого татка, і все буде по-чесному: ти станеш моєю мамою! Адже ви вже подружилися, тепер скоро полюбитеся, – з надією глянула блакитними оченятами на батька. – Татусю, ну скажи…
І тоді Наталя, несподівано для самої себе, вимовила:
– Ну, якщо по-чесному… Ігоре, можна, я вийду за тебе заміж? Тобто ти хочеш?
Він ніжно обійняв її за плечі та схвильовано прошепотів:
– Дуже хочу, ми з донечкою будемо найщасливішими…
Всі радісно засміялися. Катруся взяла ініціативу в свої маленькі ручки. Їй потрібна була мама, і вона її вибрала.




Тетяна СОКОТЬ.

Сьогодні
в номері:

Квіти для мами

У талановитих батьків – талановиті діти
Олена Ходюк продовжила династію митців

Говіркі Блакитні озера Хмельниччини