№19(517) | 13 травня 2010 р.

Герої серед нас

Подружжя Нерощаків прихистило одинадцятьох дітей

Батьківська любов – найдорожчий подарунок для кожної дитини. Сім’я Нерощаків спромоглася огорнути своєю любов’ю чотирнадцятьох дітей: трьох рідних та одинадцятьох прийомних. Проте для Тетяни та Івана всі вони – рідні.
Подружжя Нерощаків родом із Молдови. Там Тетяна та Іван навчалися в одному класі. Під час навчання молоді люди навіть не здогадувалися про те, що доля зведе їх разом. Після школи дороги однокласників розійшлися. Тетяна вивчилася на бухгалтера і вийшла заміж, народила донечку. А Іван здобув музичну освіту і пішов до армії.
Та чомусь подружнє життя Тетяни не складалося, й вона розлучилася зі своїм чоловіком, залишившись сама з дитиною. Іван повернувся зі служби. І одного дня вони випадково зустрілися, не могли наговоритися, згадували життя, наболіле. А згодом Іван запропонував Тетяні руку й серце, і вона погодилася. Тетянина донька стала для Івана рідною. А вже через деякий час в сім’ї народилося ще двоє діточок: хлопчик і дівчинка.
На Україну разом із дітьми вони переїхали у 1992 році й оселилися в селі Шмирки Волочиського району. Купили там стареньку хату. Добрі люди допомагали, хто чим міг. Іван почав розводити бджіл, мед продавали по всій Україні. Отак і виживали.
Життя налагоджувалося. Вони були однодумцями, однаково ставилися до життя і зійшлися навіть у тому, що хочуть взяти десятеро діток з дитячого будинку. Завжди мріяли про це, планували, як все вийде, як житимуть великою сім’єю. Проте час тоді був нелегкий, тому й не мали можливості втілити свою мрію у життя. Доводилося важко працювати, завдяки чому незабаром придбали кращу хату, яка була вже більш придатною для життя.
Рідні діти виросли і переїхали у Хмельницький. І у 2008 році Тетяна та Іван взяли до себе чотирьох хлопчиків (рідних братів) з дитячого будинку. У перші дні Тетяна та Іван були у захваті. «Пам’ятаю, як щойно привезли їх із дитячого будинку, – каже Тетяна. – Я наварила вареників і кожному в тарілку налила сметани. Цікаво було спостерігати за ними, адже вони навіть ложечки в руках не вміли тримати!»
Не можна сказати, що з маленькими дітьми було легко, оскільки вони були дуже худенькими, нічого не вміли, не могли звикнути до нового середовища. Та бажання Тетяни й Івана мати велику сім’ю перемогло: день за днем усе налагоджувалося.
Трохи пізніше родина поповнилася ще трьома дітками, також рідними братами й сестрами. У сім’ї вже було одинадцятеро дітей! Та й на цьому не зупинилися. Доля повернулася так, що у 2009 році в сім’ю прийшли ще четверо діток (всі рідні брати й сестри). Отож, Тетяна та Іван виховують зараз чотирьох дівчаток і сімох хлопчиків. Нині шестеро дітей навчаються у школі: у 1-му, 2-му, 3-му, 5-му та 8-му класах, а п’ятеро – ходять у дитячий садочок і проводять час удома з Тетяною. Так і створився їхній дитячий будинок сімейного типу. 
«Дітей ми брали не для того, щоб нам хтось допомагав, – каже пані Тетяна, – ми просто хотіли дітей і ніколи ні в кого нічого не просили. Єдине – ми дуже хотіли придбати автомобіль. Для цього продали трохи землі, яку мали в Молдові, на ті гроші й купили».
Зараз Іван добудовує будинок, щоб діти, коли виростуть, мали свої кімнати. Все роблять самотужки, займаються домашнім господарством. У майбутньому Тетяна та Іван планують усиновити цих дітей.
«Якщо цих діток їхні батьки залишили в дитячих будинках і за весь час до них навіть не навідалися, то я думаю, що вже й не навідаються. – каже Тетяна. – А я не знаю, чому, але хочу, щоб вони законно вважалися нашими».
Рідні діти Нерощаків добре ставляться до своїх прийомних братів і сестер.
«Ми постійно розмовляли про те, що хочемо взяти дітей з дитячого будинку. – розповідає жінка. – Тому наші діти були до цього готові. І коли ми вже привели діток у наш дім, це не було новиною».
Всі одинадцятеро дітей називають Тетяну та Івана мамою і татом. А вони, в свою чергу, виховують їх у любові та злагоді. Для них усі – рідні, їх люблять однаково, незважаючи ні на що. В селі їхню сім’ю поважають, до дітей ставляться добре.
Іван постійно займається дітьми, складає для них пісні та сам пише музику. Діти завжди беруть участь в усіх концертах, які влаштовують у селі: у школі та в дитячому садочку. А Тетяна сама шиє для них костюми. Вечори проводять усією сім’єю, люблять відпочивати на природі.
Цього року на Петра всіх діток похрестили, а на Михайла відсвяткували день іменинника для усіх дітей одразу.
«Якщо виникне така ситуація, що потрібно буде зігріти домашнім вогнищем ще якусь дитину, – ділиться Тетяна, – думаю, ми зможемо це зробити. Але спеціально йти в дитячий будинок ми більше не плануємо».
На щастя, є ще добрі люди на світі, яким не байдужі діти, яких покидають батьки. Вони дарують їм любов і ласку, турботу, яких їм так не вистачає…

Катерина БОРОВСЬКА.
Фото Сергія ПРИЩЕПИ.

Сьогодні
в номері:

Подружжя Нерощаків прихистило одинадцятьох дітей